ІВАН ОГІЄНКО

Науково-дослідний центр огієнкознавства

                                                                                                    

 

 

Іван Огієнко

Легенди світу

 

Немає в людини нічого милішого над свою

рідну землю. Де хто народився, де провів

свої дитячі роки, до тієї землі прив'язується,

він усією душею на ціле життя. А хто, буває,

відірветься від своєї рідної землі, той мріє

завжди про неї, як про святість найбільшу. І

багато людей, помираючи на чужбині,

просять накласти їм у домовину бодай

грудочку рідної землі…

Іван Огієнко

 

 

 

 

 

                                                   

ПЕРЕДМОВА

 

Іван Огієнко був непересічною особистістю, людиною енци­клопедичних знань, праці й обов'язку. Йому вдалося втілити свій талант у життя і залишити по собі слід видатного мовознавця, літературознавця, ре­дактора і видавця, перекладача і поета, редактора і міністра, православного митрополита й історика української церкви. Усе своє життя він важко пра­цював на благо відродження України, її мови і культури. Протягом усього свого життя Іван Огієнко напо­легливо збирав і зберігав рідкісні стародруки, унікальні рукописи, книжкові видання, які волею випадку опинялись у найнесподіваніших місцях земної кулі. Велику кількість книжок він змушений був залишити у Кам'янці-Подільському. Крім цього дві величезні книгозбірні залишилися у Варшаві й Холмі, відповідно шістнадцять та двадцять тисяч томів, які він зібрав протягом свого повного поневірянь емігрантського життя.

Друга збірка «Легенди світу» (Париж, 1946) об’єднала кращі зразки як релігійних, так і світських легенд багатьох народів світу — переважно староєврейських, індійських, єгипетських, арабських, грецьких.               Окремим розділом виділені слов’янські легенди. Невеликі за розміром (від трьох до десяти строф). Ці поетичні твори нерідко несуть авторську оригінальну інтерпретацію відомого сюжету. Такою, для прикладу, є легенда про Ікара («До сонця»). Юнак, наділений від природи могутньою силою, що ховається в крилах, нехтує батьковим застереженням і першим відважується сягнути в нестримному польоті наднебесного Божого витвору — Сонця. Але із наближенням до нього все меншали від спеки Ікарові воскові крила і він, знесилений, пізнавши щастя в гордій розмові із Сонцем та Зорями, упав у глибокому морі, яке відтоді зветься Ікарським (Карським).                    Характерно, що у виданій 1988 року заходами Українського вільного університету у Мюнхені «Хрестоматії української релігійної літератури» (перший том — поезія), яку впорядкував відомий у світі вчений-українознавець Ігор Качуровський, серед цілої когорти українських мислителів, богословів, письменників і поетів різних епох достойно представлений як автор циклу поетичних творів релігійної тематики й Іван Огієнко (митрополит Іларіон).

КВІТИ

Перед Господом Ангол Молитви ззарання

Стоїть їз квітками край Трона, -

 Він обертає в квіти всі людські благання,

 Що линуть до Божого лона.

 

 Тихий Ангол молитви тонкими руками

Сплітає віночки препишні,

 І при Божих Стопах розкладає рядками,

Щоб зволив цю Жертву Всевишній.

 

 Ніжні пахощі райські стоять перед Троном,

 І чує Бог людські Моління,

 І несуть невпинно Небесним Сіоном

 Гарячі святі Піснопіння…

 

 І приймає Бог людські Молитви болючі,

 А квіти додолу вертає, -

  І всю землю прикрашують дари пахучі,

  Як Благословіння безкрає!..

 

 

СОЛОВЕЙ

В Раю жила Божа пташина,

Господня співачка ясна, -

Адам пестив птаха, як сина,

Й його покохала вона.

 

По-ангольськи пташка співала,

І в серці зростали лелії,

Й раділа душа досконала

У промінях райської мрії.

 

Співала пташина дні й ночі,

Ім’я їй було соловей, -

І слухать Адам був охочий

І днями, і серед ночей.

 

Бувало, сидить на калині

Й мережку плете птах із мрій, -

В Адама в очах блиски сині,

У Єви огонь із-під вій.

 

Пташина, як Ангол співала,

Й раділи всі Божі творіння,

І неслась до Господа хвала,

Як жертва Творцеві весіння.

 

Та вигнаний був Ада з Раю,

І плакав за птахом в печалі,

І пташка служилась докраю,

Й до Бога лила свої жалі.

 

І милість поклав Бог над ними,

Й дозволив іти в світ пташині, -

Й піснями своїми журними

Вона світ розважує й нині.

 

І тужить пташина за Раєм,

Й Адама в піснях споминає, -

І в співі ми мрії збираєм,

І сниться нам щастя безкрає…