ІВАН ОГІЄНКО

Науково-дослідний центр огієнкознавства

 

Затихло місто у вечірньому розмаї,

Лягло на груди денній суєті.

За руки взявши брукові алеї,

Поплило Смотричем у сни.

Воно горить вогнями золотими,

Тій бездоганності немає меж.

Як лицар возвеличував кохану,

Віддаючи життя за честь.

Просторі зали пишної будівлі

Сіяють мудрістю віків,

Мов блиск безцінного кришталю

З таємних надр і світів.

Душевний хліб – то є знання коштовні,

Той стан високого чуття.

Незримий поштовх із безодні,

Де марила постійна тьма.

Posted by Вікторія Атаманчук Saturday, September 24, 2016 11:52:00 AM

Comments

Comments are closed on this post.