ІВАН ОГІЄНКО

Науково-дослідний центр огієнкознавства

ВІТАЮ ВСІХ!

У мене – новина особистого характеру.

Тут, у Канаді, я дізнався про свого предка. В родині моєї мами завжди говорили, що один із наших родичів був дуже відомою людиною, видатним діячем української культури та політиком початку ХХ – ХХ століття. Але говорили про це пошепки – оскільки у Радянському Союзі цей період нашої історії вважався табу. Після війни до моїх родичів – а дівоче прізвище моєї бабусі було Огієнко, навіть приходили люди з відповідних органів і розпитували, чи не підтримують вони зв’язок з емігрантом. Зв’язку не було – тоді так було безпечніше вижити.

Через те, що зв’язок розірвався, ми знали про нього дуже мало. Але приїхавши до Канади, я вирішив зіставити факти і спогади моєї тітки із реальними фактами та з’ясувати, чи це той самий Огієнко. Поспілкувався з людьми з діаспори, почитав місцеву літературу, і виявилося – так!

Іван Іванович Огієнко доводився рідним дядьком моїй бабусі по мамі, тобто рідним братом мого прадіда.

Для тих, хто не знає: Іван Огієнко – один із наших найвідоміших культурних діячів ХХ століття. В радянські часи його ім’я замовчувалося, хоча тепер Україна має право пишатися цією людиною енциклопедичних знань, дуже відданою своїй справі. Народився він, як і казала моя тітка, 15 січня 1882 року за новим стилем у Брусилові (нині це Житомирська область, а тоді була Київська губернія). Був професором на кафедрі історії української культури Київського університету, міністром освіти та віросповідань в урядах Української Народної Республіки. В листопаді 1919 р. Симон Петлюра, емігруючи, призначив його головноуповноваженим уряду УНР.

Потім Іван Іванович і сам емігрував. Між двома війнами мешкав у Польщі, де видавав культурницькі журнали та книги. Переклав українською мовою Біблію, «Слово о полку Ігоревім», упорядкував кілька перших у нашій історії підручників з історії української мови та культури. Він знав кілька мов, зокрема давніх, і був прихильником автономії української церкви. Після смерті дружини постригся у церковний сан. Після Другої світової війни перебрався спершу до Швейцарії, а потім до Канади. Під іменем митрополита Іларіона став головою Греко-православної церкви Канади.

Як я зрозумів, для українців Канади він був справжнім духовним лідером, видатним ученим і патріотом до останніх днів свого життя.

Помер у Вінніпезі на 91-му році життя.

Тьотя Валя, яка першою розповіла мені про Огієнка, часто каже: «Мабуть, недарма у тебе в житті все складається саме так».

Думаю, що найближчим часом я з’їжджу у Вінніпег на могилу Івана Івановича.

 

Бубка С. Про генеалогію // День. – 2010. – № 31. – С.4.

Posted by Вікторія Атаманчук Thursday, March 31, 2016 8:12:00 AM

Comments

Comments are closed on this post.