ІВАН ОГІЄНКО

Науково-дослідний центр огієнкознавства

ВАСИЛЬ СТАШУК. ТРИПТИХ БЕЗСМЕРТЯ

… «Петлюрівський Міністр», «Варшавсь-

кий утриманець Пілсудський»…

Це – епітети, якими «поцінував» Івана

Огієнка радянський літературознавець

О. Мазуркевич.

… Постать Івана Огієнка вже реабілі-

тована історією. Але вона ще не пізнана, гли-

бинно не поцінована в Україні.

З книги професора Миколи Тимошика

«Лишусь навіки з чужиною»…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І

За баштою – світанки калинові,

Весніють хвилі древнього Здвижа.

І світ встає з Великої любові

У чистих мужніх помислах, у слові,

Що світиться у полисках ножа.

 

Через віки гудуть тривожні кроки,

Пророчать благу вість довкруг яса.

Тут, на Забашті, босий слід Пророка,

 Що славсь  до Бога, в гридницю Високих, -

Благословляли сиві небеса.

 

На хресний бій за вільну Україну

Перо здіймало мужньо палаша.

У щасну мить і в люту хуртовину

Скресала і молилася дитинно

Безсмертна Огієнкова душа.

 

За баштою – одвічні Тихі верби, -

Повідують нащадкам у віках,

Як веслував у пісні білий лебідь,

І прихилила в душу отче небо

Благословенна Господом рука.

 

ІІ

Зійшла зоря, немов душа, над світом  -

Благословенні праведні уста.

Злоба ще буде довго сатаніти,

Але ніколи не остудить вітер

Святої крові хресника Христа.

 

Прошу, молю: врятуйте від безвір’я,

Даруйте милість з Божої руки.

Прийміть і нас в своє Високогір’я,

Де хресні рани світять крізь віки.

 

О, як гірчить людська душа полинно!

Та вже гряде Провісниця – зоря…

В далеку путь столітньої години

Встає з колін сплюндрована Вкраїна,

 Немов псалом досвітній – з вівтаря.

 

Десь в піднебессі – віку передзвони,

Що розпинають посвисти хлиста.

І хай Господь від лиха нас боронить,

Бо ми йдемо в нові столітні гони,

Обмиті кров’ю хресників Христа.

 

Прошу, молю: врятуйте від безвір’я,

Даруйте милість з Божої руки.

Прийміть і нас в своє Високогір’я,

Де хресні рани світять крізь віки.

 

ІІІ

Хтось вас назвав зневажливо Петлюрою ,

Що ви не так, і не туди ішли,

І слались хмари крепом і зажурою

На паперті крамоли і хули.

 

А Ви ішли на вічний гвалт безоднею,

На бій святий, на вічну свою прю.

А Вас лякали ненаситно Коднею,

Коли несли у світ свою зорю.

 

Ви у житті і в пісні не лукавили,

Шукали квіти навіть у багні.

А отчий край, як вдячний син, прославили,

А недругам сказали мужнє: «Ні!».

 

 Ні! – не заманять нас уже конурою

У грішо-засмальцований едем.

Якщо мене не звуть, як Вас , Петлюру,

То, значить, ми віки переживем.